Бути чи не бути, кохати чи не кохати?

Чи не кожна людина задається цими питаннями. Ми живемо, ми кохаємо, ми вмираємо. І нічого не змінюється ні з хвилинами, ні з годинами, ні з віками… Але навіщо тоді це все? Ми ніколи не змінимо хід, ми тільки пішаки в цій грі. А кохання змінює? Так… Ми починаємо вірити в те чого немає, і самі собі кажемо що ми стали краще, що світ став краще, але нічого не можемо довести. Щастя – одиниця, що ніколи не буде виведена науковцям в світ. Ми завжди торочимо людям що кохання і є життя. Але навіщо тоді ми страждаємо, якщо щастя – життя – кохання. Така схема невірна. Але таке твердження є вірним для кожного. Парадокс? Софізм?

Коли ми починаємо вірити у те що робимо, ми вмираємо.

А чому ми вмираємо? Тому, що ми кохаємо і колись нам це все зайде дуже глибоко.

Життя – це смерть.

Коли народжується людина, для неї важливо, аби рідні люди допомогали в житті, навчали нас, а вона навчалася сама. Створення блогу є дуже схожим на зародження нового життя на планеті – нового “інтернет життя”. В наш час, багато часу люди поводять в інеті, дивлячись якісь відео, граючись в ігри та шукаючих своє, так сказати, “кохання”. Але найчастіше, люди сидять в інтернеті, бо немає з ким поговорити в реальному житті. І це дуже важливо. Ми самі себе виховуємо і налаштовуємо на краще, або на гірше. І тому немає пояснення в психології та в інших науках. Ми просто повинні змиритися.

Життя – це розмова.